Літа у сиву паморозь вдяглись,
У коси білу кинули мережку.
Високі мрії хоч не всі збулись,
Та не дарма життя топтала стежку,
Оглянусь: лан, засіяний добром,
Дітей і внуків оцінили люди,
Закохана в святу красу дібров
І друзі в мене - щирі, не зануди.
Життя, земне, виходить, удалось,
Подякувати зорям є потреба,
І хоч не все, сплановане, збулось,
Про це ніколи шкодувать не треба. 13.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
Дуже припали до душі ці вірші... Приємно, коли стільки відчувається в словах добра, тепла і любові. Хочеться, щоб кожен так жив і мислив - позитивно, несучи світу сяйво свого серця. Дякую.
Ой, як же правильно, Ганю! Літа у сиву паморозь взялись, і недаремно ми топтали життя стежку...Щось нам вдалось, а щось і не вдалось, та ми ще вишиємо не одну мережку...
Літа у сиву паморозь вдяглись,
але літам не личать ці наряди:
душа ж бо молода, ось подивись,
ще мрії не скінчились, лиш тимчасово подались
туди, де вже не бахкають снаряди
КРАСА!!! 
