Зігріємо Сонечко-крихітку, взявши в свої долоні,
Воно так втомлено за зиму. Було і самотньо, і скрутно.
Струмки по землі потечуть, немов наші сльози солоні,
Та всі проблеми розтануть, всім стане легше відчутно.
Той, хто дарує тепло, завжди його сам потребує
В долонях Сонце відродиться, пташиною спурхне увись
Тому що ритм наших душ навіть всесвіт відчує
Прогріє Сонечко землю та скаже їй: «Посміхнись!».
Чудово! З весною! 
