У тих очах я бачу океан -
Зухвалий буревій посеред штилю,
Яскраве сонце, що заслав туман,
Маленький човен плаває по хвилях.
Той човен нездоланний, як би там
Ті хвилі не гойдали його в боки.
Він у безодні, з лихом сам-на-сам,
Мандрує водами поодиноко.
Он там - озера, кришталево чисті,
Бурхливі течії гірських річок,
Морські глибини в перлових намистах,
Такі предивні, мов з кінострічок.
Там віють завірюхи, зливи ллють,
Та варто мені глянути в ті очі -
Умить із них зникає гнів і лють,
І сходить сонце. Навіть серед ночі.
Для мене завжди сяють тії зорі,
Що розсипом вкривають небосхил
Над твоїм диким і бурхливим морем,
Вируючим шалено що є сил.
Такого не зустріти ані в снах,
Ані у фарбах видатних полотен.
Я все це бачу лиш в одних очах -
Очах, які впізнаю з-поміж сотен.