У покинутій вбогій домівці
за зчорнілим скелетом паркану
крук старий і обідранець ниций
вели бесіду про несказанне.
Крук старезний, тривожний як завжди,
граяв зрушено і трепетливо,
що йому на розвалищах башти
та наснилося дивнеє диво:
як, шугаючи у піднебінні,
він забув їх домівку злиденну,
що отримав він стать лебедину,
і монархом був злидень нікчемний…
Плакав злидень безсило і глухо,
ніч важка із небес напосіла, -
прохожала проскочила духом,
захрестилася часто, несміло.
Переклад з Гумільова. Оригінал: https://gumilev.ru/verses/109/