На плесі лебедина пара
Вона з поламаним крилом,
І його доля потріпала,
Крила, неначе й не було.
Та були душі у них світлі,
Й обом хотілось ввись злетіть
І більш всього у цілім світі,
Обом хотілося любить.
Вона до нього промовляла
Про біль свій і свою любов
І в нього серденько заграло,
І розцвіла палка любов.
Вони жили отим коханням,
Він обіймав іі крилом,
Вона пісні йому співала,
Й було ім радісно обом.
Ім навіть ночі було мало,
Вони до самоі зорі,
Все гелготали, гелготали,
Світив ім місяць угорі.
Так час летів, а час лікує,
Вона, готова вже злетіть,
Радіє лебідь, і ...сумує,
Бо як без неі буде жить?!
. . .
Й вони удвох увись злетіли,
Злетів він, навіть без крила,
Жила в них вірність лебедина,
Любов іх в небо підняла.
