До осені мчить серпень магістраллю.
Із рук не випускає сонячне кермо,
Й так захопивсь сільською пастораллю,
Що об зеніт спіткнувся мимовіль крилом.
Глянь: у ліску вороняча тусовка.
І серпень враз отетерів: почавсь пробіг
Ворони, їжака, лисиці й вовка.
Ви угадали, певно, хто з них переміг.
Під берестом тупцюється матрона,
Навчає підрахунку двійко пташенят:
—Гарненько поміркуйте, любі доні,
В котру із лунок більше зсипано зернят?
В комбінезоні чорнім у майстерні
Статечний вран рихтує родичам гачки…
Осібно від усіх, в міжгіллі тернів,
Віршує альбіноска, бач, про слимачків,
Про те, як всім смакує м’якоть сливи,
Як ясен ніч зустрів бутонами ворон,
Й торкає карканням про долю норовливу
Ота вигнанниця, спотворена тавром.
Не стерпів серпень: вірші серце крають.
—Ви всі одного роду-племені, однак,
Де твоє милосердя, чорна зграє?
—Вона ж бо біла, не одна із нас. Отак!
Чоло схмурніло в серпня. Темна масо,
Розкинь умом про хибність вчинку до пуття,
Бо ж дивував людей колись й Пікассо …
Неординарних потребує майбуття.
Ефре- фантастична реальність—новий своєрідний
жанр, не казка і не притча.
