Посивіли брови в чорнобривця.
Крапле жаль імлистий з-під повік.
Май же спин, борвію-довгогривцю,
Не втинай його короткий вік.
Він би сам хатину-самотину
Перед часом кинути не зміг.
Мідяками розсипа́всь вздовж тину,
Відкупне оплачував й беріг.
До хилкої прикипів оселі,
Темних вікон в майві павутин.
Про життя квітуче в цій пустелі
Під кілкою памороззю снив.
Посивіли брови в чорнобривця,
І штрикає боляче кришталь,
Й співчуття не спинить довгогривця…
Та кого проймає ця печаль?
Зима вот-вот стукнет в наших краях посохом и за душу возьмёт печаль по нашим цветам в саду. Читается на одном дыханиии, Валечка! Грустно, но изумительно красиво!
Радостных и счастливых Вам дней,Грэйси. 🎁🍁🍂🍃🍁🍇🍎🍐
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже гарно. Щемливий сум огортає душу, коли дивишся на примерзлі чорнобривці, майорки, айстри... Напевне, все живе "снить про життя квітуче", тільки кожному відведено свій час...
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00