Вуаль туману, сонна ще ріка,
Укотре сонце відмикає день.
Цей ключ тримає Господа рука
Задля вселенських людству одкровень.
Лягли смарагди килимом на луг,
Вивчає мову дерева митець,
Така краса! Знімає капелюх
На знак поваги тихий вітерець.
П’є златогривий з дзеркала ріки,
Здається, вип’є всю її до дна.
Торкає перший промінь до щоки –
Народжується миру таїна.
І я Вам дякую, пані Валентино! 
