Вірші свої, чужі вірші...
Чомусь я знову в тишині.
Казала так, насправді ж ні.
Вушко ловить голос твій.
Такий близький, рідний, мій.
Так, мене він окриляє!
Слух ласкає, обіцяє, наповняє.
В нім всі буквиці живі,
Кожне слово наче вірш.
В кожній буквиці узор,
Відчуваю твій я стон.
Бачу кожнеє бажання, оживає і мовчання.
Губами буквиці виводим,
Не осягнувши долі творим.
Так, близько... близько проникаєм.
Сильно...сильно ми кохаєм.
Образ новий ми створили.
Все в собі преобразили.
Слова з любов'ю промовляєм,
В паузах тілом розцвітаєм .
Одне одного ласкаєм, на вершину підіймаєм.
Глазомір свій розвиваєм,
Кут наклону підбираєм.
Каліграфія кохання.
З сутінок і аж до рання.
Так, зовуть це все коханням.
В мовах всіх є таємниця.
На губах воно іскриця.
В ріднім серці засіяє,
Хто кохав усе це знає.
Хто палав, той надихає.
В мові кожній таємниця.
Слід від блуду залишився.
Мови вивчивши - прозрієм,
Рідне слово зрозумієм.
Душевно! 
