Часто твір, його частина
Чи окремий документ,
Знає кожная людина,
Очевидний аргумент,
Певний заголовок має,
Що вона йому дає.
З слова одного буває
Він. З кількох слів також є.
Ні, від нас він не ховає
Те, про що у тексті тім
Йдеться, а розповідає
В стислій формі нам усім.
Пишемо його ми жирним
Шрифтом, звісно, зазвичай,
Шрифтом гарним, оковирним.
Ввівся в нас такий звичай.
Пишемо посереди́ні,
Нагадаю, як забув,
Щоби кожній бо людині
Добре він помітним був.
Може, щоб ти не вдивлявся,
Він підкресленим теж буть,
Головне, щоб виділявся
Й розкривав нам тексту суть,
Щоб, коли би прочитали
Ми його у певний час,
То уже напевно знали,
Чи цікавить текст той нас.
Ось, чому він в нас існує,
Друже дорогий мій, знай.
Те, для чого він слугує,
Всюди й завжди пам’ятай.
Євген Ковальчук, 12. 03. 2020
