Чуєш, не сумуй: таки ж чимало
всякого траплялось на віку.
Хай негода іноді займала –
сонце все ж бувало у садку.
Нам дерева віти простягали,
вмиті щедрим лагідним дощем...
Прийде час – і талими снігами
біль твій крізь долоні утече.
Глянь-но: де-не-де над головами
сяють помаранчові стрічки –
навіть і вітри їх не зірвали,
кинь же сум і зайві балачки!
Клаптики від сонячної сукні,
осені торішньої листи,
свято, де і досі ми присутні –
з радістю і мрією на ти.
Хай же скаженіє від безсилля
вітер зубожілої зими –
сніг зійде, проклюнеться насіння,
пісня забринить навкруг весільна –
отже посміхнемося і ми!
