|
( з циклу « ЖИТТЯ, ПЕРЕДРІЗДВЯНОГО, ГІРЛЯНДИ»)
ЧАСТИНА ПЕРША
МАРІЯ
Наближалося Різдво.
У всіх португальських родинах кипіла підготовка до свята.
І так чисті шибки вікон вимивалися до «невидимості». Вже й ніхто не знав, чи то дивишся через шкло, чи бачиш все отут, поруч. Стіни та стеля вишуровувалися хлоркою до разючої білизни. Пилюка сама втікала від святково наростаючиго духу, який починав панувати в тій приємній суєті.
А тоді дони* осель бралися до їх прикрашання, створюючи казку.
Дуже наближені до справжніх, ялинки, гілочки хвої, яскраві шклянні та дерев'яні прикраси; гіпсові, глиняні, пластмасові фігурки Святої Родини і героїв Вертепу; підсвічники, свічки, гірлянди, штучний сніг і ще море всякої краси знаходило своє місце на поличках, столиках, тумбочках, у шафках, на підлозі, на дверях, під стелею, біля каміну...
Різдво народжувалося.
Марія вставила ключ у замок хвіртки і відчинила її. Останній раз вона робила це тиждень назад. Така була домовленість між нею і господинею дому доною Фернандою. Цього було достатньо для обох.
Зайшовши в будинок через двері з двору, Марія застала все таким, як і залишила минулого тижня — в куточку чистої і охайної маленької кухні стояв прозорий кульок з гірляндами, які дона Фернанда попросила Марію знести з другого поверху, щоби або донька, або невістка, які мали приїхати того тижня до жінки, допомогли свекрусі-матері почепити їх на ялинку та перила, довершивши цим облаштування домашнього затишку.
Здивувашись побаченому, Марія рушила до зали, де, на її думку, мала би в тій порі перебувати дона Фернанда.
Та старенької там не було.
«Невже знову щось сталося?» — промайнуло в голові жінки і в пам’яті виринули спогади п’ятирічної давності.
У дони Фернанди виявили лейкемію. Жінку на деякий час госпіталізували, а потім відправили додому, де вона мала продовжити лікування, приймаючи відповідні ліки. Оскільки дона Фернанда не вміла читати і писати, а лише частково рахувала, то всю відповідальність за прийом ліків взяв на себе її чоловік.
Сьогодні вона мала прийняти наступну дозу, в яку входило сім таблеток.
Марія була в них. Працювала, як і завжди. Завершуючи прибирати кухню, побачила, як господиня зайшла в кухню та сіла за стіл.
Залишивши жінку в кухні та перейшла до кімнат, аби продовжити свою роботу.
Через декілька хвилин дона Фернанда покликала Марію.
— Дочко, ану, так як ти вмієш читати, то глянь, що тут написано на цій пляшчині? Скільки таблеток я мала випити?
Марія уважно прочитала напис на етикетці, зроблений рукою лікаря і відповіла.
— Сьогодні Ви мали випити сім таблеток. А де ж решта? — запитала стривожена Марія і глянула на жінку. — Де ще двадцять одна таблетка, яка тут має бути?
— Та я випила, — спокійно відповіла господиня, — а що, не треба було? Я думала що то всі ті, які в пляшечці треба було випити.
Реакція була миттєвою. Негайно було повідомлено чоловіка дони Фернанди, котрий спокійнісінько сидів перед телевізором і дивився трансляцію Франс-туру з велоспорту, одну з доньок, чий телефон мала Марія та всі інстанції, які б мали надати негайну медичну допомогу.
На щастя, жінку врятували.
...............................................
*дона – це господиня, власниця.
ЧАСТИНА ДРУГА
МАРІЯ-ФЕРНАНДА
Марія Фернанда — так звали молоду, вродливу португальську дівчину.
Народившись в бідній багатодітній сім'ї, матір дівчинки, коли тій виповнилося 10 років, віддала її в найми.
Цілих два роки пішло на освоєння та вивчення дитиною всіх тонкощів прибирання, куховарства, швацтва, аби потім догодити своїм вмінням господарям.
За цих два роки Фернанда не заробила жодної копійки.
Так, вона харчувалася, по мінімуму, за кошти тих людей. Користувалася водою, світлом. Їй виділили невелику комірчину, де вмістилося невеличке ліжко, крісло і маленька шафка.
Такими були «розваги» зовсім крихітної дівчинки в той час, як її однолітки, діти господарів мали все наймодерніше того часу.
Минав час. З ним минало дитинство Марії-Фернанди, якого не було.
Непосильна і важка праця загартувала дівчинку до всього і у всьому.
До шістнадцяти років всі зароблені Фернандою, за кожен рік, гроші господиня віддавала її матері.
Та коли дівчині виповнилося шістнадцять, вона вперше отримала свою платню.
Дівчина вперше самостійно вийшла в світ.
Ні, вона й до того виходила з господарями, але сама — вперше.
Вперше відчула задоволення від самостійно вподобаної, обраної і зробленої покупки. Вперше зрозуміла силу і безсилля перед грішми.
А потім вперше покохала і відчула біль зради.
Зовсім юною, з дитиною в утробі, Марія-Фернанда повернулася додому. До батьківського дому, де її прийняли, але не зраділи тій появі.
Невдовзі молоду жінку познайомили з сусідським сином Жозе, з котрим вона пов'язала своє життя.
Разом нажили ще двійко дітей.
Коли малим виповнилося десять та вісім років, Жозе, всіма правдами і неправдами, подався до Франції.
З часом забрав і свою сім'ю — дружину і троє дітей. Так, чоловік мав гідність признати доньку Фернанди і того солдата, який колись підманув дівчину, скориставшись нею...
Сьогодні всі ці спогади нахлинули на дев'яностодвохлітню Фернанду, яка сиділа в кріслі і витирала, зоране зморшками обличчя, від рясних сліз...
ID:
1000848
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 14.12.2023 21:23:19
© дата внесення змiн: 14.12.2023 22:49:40
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
