Доля моя не шовком вишита.
У ній вузлик на вузлику.
Як багато було в житті очікувано
До болю, стиснутого в кулаці.
І малюнок вийшов невигадливий.
То нема позолоти по канві.
А фарби – тихі, пастельні –
Квіти на скошеній траві.
Але мені іншої долі не треба.
Бо скажу, не покрививши душею.
Все було в ній: дощі та веселки,
І ночі грішні кохання,
Та осінніх калюж свинцевість хитка,
Ці морозні зимові сиві дні.
Але знову весна цвіла посмішкою,
Що ангел з неба упустив.
Де гладь, де хрестик – не вказано.
Та чи варто про те шкодувати?
Зі вивороту вузлики зав'язані.
З «лиця» не розглянути.
