(до 2-х роковин загибелі на війні односельців
Володимира Білоуса та Анатолія Василенка)
Після спеки знову прохолода,
Розчинилися тумани в млі,
Та цього Герої не відчують,
Бо лежать навіки у землі.
Вінець літа, серпень владарює,
Й полетять у вирій журавлі,
Та «курли» ніхто з них не почує,
Бо лежать навіки у землі.
Вже Герой кохану не пригорне,
Бо в житті – мов на тонкому склі,
Із прекрасного і стало все потворне…
І тепер навіки у землі.
В шибку не постукає тихенько,
І не витре водоспади сліз,
Не спитає: чи щемить серденько?
Бо тепер навіки у землі.
Стали янголами всі наші Герої,
Несуть Божий захист на крилі,
Пам’ять не мине про них ніколи,
Хоч лежать навіки у землі…
04.08.2024
