Голуб у Карпатах жив.
Мозок надто не сушив
Він над тим, що має їсти,
Де летіти і де сісти –
Мав зернини на полях,
Ягоди в лісах, гаях,
Поки сонце гріло бік,
Поки холод не припік.
А як внадилась зима,
Снігом землю замела,
Хуги вдарили, морози,
В голуба побігли сльози.
- Де шукати корм собі?
Не росте пшениця, біб.
Оголилася калина.
Без коралів горобина.
Це було в січневім дні,
Як співав сумні пісні
Голуб. Йшов тоді із татом
Лесь, на гірку віз санчата,
Вниз хотів злетіти хлопчик,
Як сорока чи горобчик.
Мама там його чекала.
Сів, на щічку слізка впала –
Одна, друга... Що це значить?
Глянув вгору. Голуб плаче…
- Що тебе турбує пташко?
Горе маєш? Хворий важко?
- Корм не маю де узяти.
Починаю замерзати.
- То сідай зі мною в сани.
В сумці мами є банани.
Ти їси таке?
- О, так. Знаю цього фрукта смак.
Притулив до хлопця тіло
Голуб, разом вниз злетіли.
Мамі Лесь все розказав.
Голуба погодував.
- Хочеш, - голубові рік, -
Жити в нашому дворі?
- Краще буде там?
- Еге! Годуватиму тебе.
Що їси? Від чого тлустий?
- Від ячменю і капусти.
Кукурудзу ще вживаю,
Моркву, яблука, як маю.
Соняхові насінини
Радо дзьобаю, хлопчино.
- Можем, мамо, дати ми
Птахові у час зими
Все оте, що він назвав?
- Звісно.
Птаха Лесь забрав.
Годував його щоднини.
Яблуко, овес, морквину
Голубу виносив. В свято
Міг бананчик йому дати.
Хлопцю птах сідав на плечі.
Як це бачила малеча,
Голосно аплодувала.
«Голуб – друг тобі!» - кричала.
Вижив сірий. Не пропав.
А ти пташок годував?