Проведи мене у тиху ніч зимову,
Величезністю зірок зупинить небо
Час і нашу неквапну розмову
Ніби так судилось і так треба.
Рій сніжинок провальсує з вітром,
Ми сховаємось в обіймах хвилювання,
Що заволоділо цілим світом,
Потім – віддало себе коханню.
Райдужними квітами морозу,
Дивляться у темінь сотні вікон,
Я тобі відкрити ще не зможу,
Всіх кохання чарівливих міток.
Хоча нам і так це не потрібно,
У цю мить величну і казкову,
Провальсуємо сніжинками за вітром,
Назавжди, у тиху ніч зимову.
