Наші скляні очі втопилися у ванні моїх сліз,
Вони впали на дно, перетворилися у слиз…
Ти зі мною, темно, запали сірником свічки,
Течу у тобі, розчиняю тебе, як гірські річки…
Обіймаєш мене, тихо, вода крапає з крану…
Крапля розтинає мій світ, як слова з екрану.
Будь тут, зі мною. Боюсь її, як себе ночами,
Добрі мрії летять, як і ти, на північ ключами…
Не йди прошу тебе в безмежжя простирадла,
Думки розпечені в полоні молота й ковадла.
Якщо залишиш ти мене одну, я просто зникну,
Згорю, як недописаний ескіз, чи просто звикну.....
P.S: Дякую моя дорогенька музо Фобія.
Оценка поэта: 5 Прошу...
Тепер я бачу,що моє існування не марне,
бо написання вірша просто шикарне
anyuta відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Твоє існування не може бути марним, хоча б тому, що ти людина, і коли помреш станеш прахом і перетворишся у перегній!!!Але як ти сьогодні побачила, воно не просто не марне, воно важливе і потрібне! Хвала літературному слему!!!!! Браво Фобія!!!!!1
