Дивлюсь у небо.Тихо..Де-не-де шумить листя,зворушуючи тишу.Час ніби зупинився,ніби все уже сталось і залишилось тільки насолоджуватись життям сповна...А я й далі спостерігаю за тим океаном без дна,за тим глибоким морем,за небом...Лише одна біла хмаринка ніжно-ніжно пропливає по тому морю,мов корабель..Гордо і самотньо,та водночас так ніжно і мрійливо,що серце завмирає від таких поєднань,емоції,від тих споглядань.Сердито насунув вітер,він ніби хотів змусити час іти,але той ліниво позіхнув і прогнав його геть..прогнав,бо вже втомився,бо вже варто йому було відпочити..тепер відпочивало все,усе благоденствувало,а мені все не давали спокою твої очі...ті ясні,глибокі і такі безмежно чарівні намистинки...ах,як же я їх люблю.Моя б воля,залишила б їх біля себе до останнього подиху,до останнього відгуку серця...моя б воля...Ті ніжні і дорогі душі моїй озерця,куди там небу до чаруючої блакиті твоїх очей??Куди там небу до цтого погляду,за який ладна віддати все?Сі найдорожчі ізмарагди і перли...Та незграбні слова мої,незграбно складені...та се ж від душі..Ніхто ладно передати не зможе,що відчуваю:як співає душа моя,коли маю змогу тебе бачити,тебе цілувати..Що зрівняється в світі цім з тією насолодою?Що?З насолодою губ твоїх п'янких...Так,ніщо...Воно не те,що зможе..Воно не посміє,не посміє завадити!
Люди..люди..які мізерні ж і ниці ваші проблеми,які жалюгідні бажання ваші.Для чого багатства вам-вони не вічні,для чого гроші?Хіба ж не найбільше багатство..ти..мій любий???Хіба є мені щось дорожче тих намистинок?Хіба є щось важливіше тих почуттів?Хто я без них?Пустий робот?А з ними я духовна,я багата!Так,ти наповнюєш мене!Ти змушуєш моє серце битися!Ти даєш мені віру у себе і майбутнє!Ти моє багатство!
А я іду..дихаю..сплю..мрію-і все це з думкою про тебе,мій скарбику.І все це з відлунням твого голосу..із присмаком твоїх поцілунків..і дотком твоїм..з тобою в серці...
