«…посуд на честь, освячений, потрібний Володареві,
приготований на всяке добре діло» (2Тим.2:21)
Мама зайшла на кухню і заходилася розгортати пакунок. З нього визирнула велика округла чашка. Вона здивовано озирнулась довкола і побачила багато чашок, чашечок, тарілочок та інших мешканців кухні.
—Всім привіт!—гордовито мовила велика округла чашка і почала роздивлятися, де ж то її має поставити Господиня, бо ж вона, чашка, найбільша та найкраща на цій кухні. Велика, голуба, з позолотою, та ще й з футбольними м’ячами!!! Ну не чашка, а справжнісінький кубок! « Напевно, мене поставлять ось там, на місце отієї маленької старої чашечки…»
Ці захоплюючі мрії перервала Господиня, яка взяла нову чашку і стала її ретельно мити.
—Рятуйте!— заверещала чашка, не розуміючи, що відбувається. Коли її поставили на піддон серед чашок та чашечок, вона почала штовхатися та сперечатися, бо тут їй було тісно…
—Мамо, мамо!!!— веселий голос наповнив кухню.— Ми виграли, виграли! І саме в мій День народження! Матусю, дякую, що ти молилась зі мною. Бог подарував мені такий чудовий день!!!
—Синку, я дуже рада за тебе,—мама пригорнула свого розхристаного першокласника.—У мене теж є сюрприз для тебе. Ось дивись—ця чашка!
Син взяв у руки подарунок. Захоплено усміхнувся, з вдячністю поцілував маму. А потім враз знічено запитав:
—А можна я ще іноді буду пити чай з моєї маленької чашечки?
Просто я її дуже люблю…
Настав вечір. На кухні злегка торохтів тільки що помитий посуд.
—Будь ласка, тихше!— м’яким шамкотливим голосом заговорила маленька чашечка.—Сьогодні моя черга розказувати свою історію…
Наша Господиня принесла мене на цю кухню дуже давно. Тоді Син Господаря був ще зовсім маленький. Я була новенькою та блискучою. Сама собі я здавалася найкращою в світі. Я думала, що Господиня поставить мене на найвиднішому місці, щоб усі любувалися мною. Але де там! Перше, що вона зробила—це помила мене з содою. О! Мені було так боляче, так неприємно! Потім прийшов Господар, узяв мене в руки і похвалив, але не мене, а Господиню, що вона, мовляв, дуже гарну чашку для сина. І порадив їй щось зробити зі мною, що саме—я не зрозуміла, тому дуже-дуже злякалася. І справді почалося щось страшне. Спочатку мене занурювали у кип’ячу воду, а потім наливали в мене такої холоднючої води, що все в мені починало стискатись і тремтіти. Так було багато разів… Потім мене залишили в спокої. Але я вже виглядала не такою новенькою та блискучою, як спочатку. Я засумувала, думаючи, що вже нікому не буду потрібна.
Але диво! Ранком наступного дня Господиня взяла мене в руки. Вони були лагідні та смачно пахли. Мені стало добре і затишно. Я заспокоїлась. Я зрозуміла, що я—потрібна!
Господиня налила в мене якоїсь білої рідини і поставила на стіл. Я побачила, що вона взяла на руки маленьке дитятко.
—Синочку, сьогодні ми почнемо вчитися пити з чашечки. Ось подивись, яка гарна чашечка у нас є! Дивись, ось намальований великий метелик. А оце квіточки-волошки, вони, ніби оченята цієї чашечки…
Мені було так радісно чути щирі слова моєї Господині!
Тоді сталося незабутнє… Господиня дала мене в руки своєму Синові. Я ніколи не забуду цей перший ніжний дотик маленьких рученят. А потім він торкнувся до мене маленьким ротиком. Пити він не вмів, лиш прицмокував губенятами і легенько шкрябав мене своїм зубчиком…
Господиня засміялася. Засміявся маленький Синочок. Я була щаслива.
Пройшло багато днів. Я завжди була рада послужити моєму Маленькому Господарю. Що тільки в мене не наливали: і біле гаряче молоко, і прозорі прохолодні соки, і духмяний чай зі скибочкою лимона, і густу ряжанку, і навіть гіркі ліки…Я вже не ображалась на Господиню, коли вона ретельно вимивала мене.
Не обійшлося і без пригод.
Одного разу, коли мій Маленький Господар лише вчився тримати мене в рученятах, я чомусь вислизнула і полетіла додолу. Я дуже злякалась, бо думала, що це вже мій кінець. Але диво! Я залишилася абсолютно цілою!
Потім, коли мій Маленький Господар вже навчився добре ходити, він потайки від Господині виніс мене у двір, викупав у калюжі і забув забрати мене додому. Я лежала серед багнюки і думала, що стала нікому непотрібна… Але вранці пройшов теплий дощик, весело засвітило сонечко і мої волошкові очі побачили небо. Воно було голубе, високе-високе і дуже гарне… Я заспокоїлась і стала чекати, повіривши, що все буде добре. І справді, мій Маленький Господар з плачем прибіг по мене, витяг мене з бридкої калюжі, довго відмивав, щиро обіцяючи мамі, що більш ніколи так не буде робити.
— Дорогі мої чашечки-сестрички!—завершила свою розповідь маленька чашечка з голубими волошками. Бажаю, щоб ви всі були потрібні нашим Господарям і вміли довіряти їм.
ID:
175107
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.03.2010 21:28:45
© дата внесення змiн: 02.03.2010 21:28:45
автор: Галина Левицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
