У замку цім щось рідне відчуваю,
Беру із нього свій новий початок,
Століття за століттями минають,
А в стінах, там, є ключ його загадок.
Ровами захищають бастіони,
Шляхетністю увінчані фасади,
Перила, люстра, дзеркало, колони
В гармонії сплітають колонади.
Казали, що в підвалах дивна леді
Не спить, відколи втратила кохання,
І був у цій історії хтось третій…
А зараз тільки урвища мовчання.
І манять таємничі перегуки,
Що котяться відлунням із тунелів,
Від лицарства відчутно запах духу
І дивна таємничість вздовж алеї.
І навіть уявити буде мало
У душах королів й графинь бароко,
Які тут танцювали в пишних залах,
І відстань до яких мені півкроку.
У замку цім щось рідне відчуваю,
Хоч я не та, для кого він тут звівся.
Століття за століттями минають…
… а спогад залишився, залишився.
P.S. Присвячую Підгорецькому замку…
Ніколи не була в Підгорецькому замку, а прочитавши Вашого вірша, ніби пройшлася його залами, підвалами, тунелями.Гарно написано. Ви праві - до минулого тільки півкроку, таке воно близьке.Забираю собі.
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую за таку оцінку! І фото це, що ви надіслали - просто чудове!
