Проснувсь світанок, обрієм всміхнувсь
І потягнувся, після сну, у небі,
Сполохав некваплИву зоряву,
Шепнувши вітром, що ховатись треба.
В опавших росах вмився у дворі,
Накинув чисту, вишиту сорочку,
Озвався жайвором високо угорі
І соловейком тьохнув у садочку.
А потім, засукавши рукави,
З-за обрію викочував Ярило.
Воно сердилось, фиркало згори,
Вогні з-під брів на землю наводило.
Не злісно, але погляд наче жар,
Аж квіти похилилися в знемозі.
Земля, рятуючись, віддала роси в пар
І каменем застигла на дорозі.
Тим каменем, розпеченим як сталь,
Обдала жаром п*яти і колеса,
Немов кричала у грядущу даль:
Не розсердіть Ярило більш, до біса!
Поважаю Вашу думку - у різних людей можуть бути різні погляди, вибачте. Щодо Ярила - в язичницькі часи для людей він був богом. Можу помилятися в міркуваннях. Вірш мені справді сподобався,решта - дрібниці. він сприймається гарно з точки зору читача.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Воно сердито фиркало згори,і дивні на землі дива творило", "не злісно", "не сердіть бога - гнів його, мов леза". В принцирі, це всього- навсього мій неупереджений погляд. Автор має право вирішувати. Вірш мені подобається, хоча я б над дечим ще подумала.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Велике спасибі за ретельний аналіз твору, "злісно" - заміню, щодо першої фрази - мені треба буде міняти і наступні рядки, що описують погляд Ярила. А от поєднання образів Бога і язичного ідола чи буде доречне?
