У павутині юної душі
Злилися сонце і сріблястий іней –
Це стан ти передав на аркуші,
Володар фарб і майстер світлотіней.
Ніколи ти ще так не малював,
Натхненно на межі із божевіллям.
Ти пензлем на папері гарував,
Виснажуючи руку до безсилля.
Час зупинився, дивлячись на тебе,
А ти забув про нього і про всіх.
Для тебе у цей час відкрилось небо
І пензлем ти спокутував свій гріх.
Ти переклав божественні послання
На мову дивовижних кольорів.
Це не просте банальне малювання.
Твір – гідний і палацу королів.
Композиційна цілісність і форми
Зворушують найкращі почуття.
Досяг ти тої «золотої норми»,
Яку шукає дехто все життя.
Картина, промовляючи мазками,
Притягує магнітом глядачів.
Вона – в ряду з художніми зразками
Твоїх кумирів і учителів.
Тепер ти розгадав секрет безсмертя
Шедеврів Леонардо й Рафаеля.
Вони у творчості були відверті,
У цілях – непорушні, наче скелі.
Гармонія зі світом і з собою
Були для них основою основ,
А їх картини, споєні красою, -
Одна з багатогранних надбудов.
В картині емоційно-нескінченій
Твоя душа тріпоче між крильми.
Так має бути! Адже справжній геній –
Це провідник між Богом і людьми.
