Як молодо віє вітер...
Йому би чуба причесати
Йому і ремінь тут не вчитель
Йому би буревієм стати.
Він наче жде одкриті вікна
Плював він на гостівний стукіт
Він то усім на подив стихне,
То знов завиє і загрюка.
Він б"є, лякає, він тривожить,
Він кришить, творить, він руйнує.
Він юний, він кохати може,
Коханням дишить і бушує.
Він шапки й з ніг збивати вміє.
Хоча й навшпиньки він як схоче.
То лишень дотиком леліє
То навісніє дні і ночі.
Він є митець, він фарби знає.
По-своєму малює квіти
Перуки по траві жбурляє,
Дитя розбитого граніту.
А десь колись в січневий вечір
Він, нагуляючись на волі,
Недодражнившися хуртечі,
Вертається до свого поля...