Зранку встало слоненя…
Потягнулось, посміхнулось
І до мами поспішило
Сповістить, що насмішило.
Бо наснилось слоненяті,
Що від чистої води
Буде швидше він рости.
Мамо, мила, слухай, слухай!
Зранку вмив я личко й вуха,
І почистив добре зубки,
Речі поскладав до купки.
Обіцяю не кричати,
Слухатись, не гарцювати.
Ти мені лиш принеси
З лісу чистої водиці
Та зеленої травиці.
Буду швидше я зростати
Та тобі допомагати.
Мама вийшла за поріг
Слоненя… терпів як міг…
За хвіст кішку потягнув…
Кіт із криком дременув.
Потім, щоб не нудьгувати,
Пішов садом погуляти:
Надламав два деревця,
Потім, взявши олівця,
Посеред світлиці став,
Стіни всі розмалював.
Мамі скоро повертатись -
Всюди крихти і пісок.
Де мітла і де совок?
Ось візьму попідмітаю
Потім, трішки, подрімаю.
Ні, спочатку подрімаю,
Потім і попідмітаю.
Мама тихо увійшла:
- Сину в нас була війна?
- Небезпека була смертна?
Ось і черга кулеметна,
В постіль стрельнула гармата,
Через то вона пом’ята.
Зараз буде перемир’я.
Приберемо все подвір’я,
Потім вип’ємо водиці
Та скуштуємо травиці,
Щоб, як швидше, ти зростав
Та мені допомагав.
