Змиритись найлегше, -
Ніхто не спитає "де ти"?
І знов твоя осінь
Проходить з дощами повз.
Спинитись нарешті
Десь там, на краю планети,
Де вітер розносить
Уламки минулих гроз.
Змиритись найлегше,
Ніколи не буде пізно
Пробачити знову
Чи знов проклинати час.
Вино найдешевше,
Ти знову згадаєш пісню
І давню розмову
Яка розлучила нас.
Змиритись найлегше,
Нехай запече у грудях,
Нехай не в останнє -
Це ж просто життя. Пусте.
Ця вічність завершить
Шукати тебе у людях,
Шукати кохання,
Яке у мені росте.
Написано після того, як прочитав ось цей маленький твір:
Змиритись
Вона давно не шукала знаків чи виправдань. Змиритись найлегше… І у питаннях вибору робилась слабкою й невагомою… як пір’їна… й так здавалось, ще трохи - і зможеш взлетіти!... Та час полетів… а Вона так й лишилась безвільно чекати… і вже ціла вічність за плечима… і ті ж самі болючі питання… Закриваючи очі, здавалось, що так можна від всього втекти. І не помічала, що за нею вже тягнеться нескінченний шлейф розтрачених посмішок… Вишукуючи причину сьогодні, заблукала у лабіринтах власних вагань. Бездіяльність? Нерішучість? Просто ігнорування… Невже Вона не чує цього шепоту? Чому ніхто не витягне її з цього вакууму? Дайте зробити їй подих… хоча б ковток повітря… Бо за відсутності кисню не розпалиш багаття… А кількість сірників у коробці зменшується в геометричній прогресії… як кількість шансів щось таки змінити…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245005
Дуже добрий вірш, вразив мене набагато більшеніж наведений текст. Але - дозволь не погодитися: я знаю по собі і не тільки, є випадки, коли саме змиритись - найважче.
Така моя думка. Хоча це ані скільки не зменшуе цінності самого вірша
Олександр Гриб відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, я і сам знаю, що іноді змиритися важче, але і навпаки буває. от і на писав про навпаки)
