Україна, зелен гай,
Ясен цвіт калини:
Вся, неначебто розмай,
Та ще й очі сині.
Ти, немовби, дівчинонька
У весільних шатах,
У віночку з калиноньки,
Як земля багата.
А де ж той, хто посадив
Тебе, калиноньку?
А де ж той, хто породив
Тебе, дівчиноньку?
Де ж отой, хто тебе кинув
Вмирать при дорозі?
Де ж отой, хто тебе кинув
Вмирать на порозі?
Кинув в землю у сухую,
Думав, що загину.
У годиноньку лихую,
Узяв та й покинув.
Я зросла, бо поливалась
Божою росою.
Я зросла, бо обливалась
Гіркою сльозою.
Хто не йшов, той обривав
Цвіт рясний калини.
Хто не йшов, не обминав
Образить дівчину.
Я, калина, зросла вгору,
Квітами убралась.
Як дівчина, та, що в пору
З любов'ю пізналась.
А де ж твоя, дівчинонько,
Назначена доля?
Ти ж зросла, як калинонька,
А не як тополя.
Ота, що край поля.
Вже й пора твоя прийшла,
Свою долю знати.
Вже й зоря твоя зійшла,
Свою долю брати.
Пора уже на рушник,
На щасливу долю,
Щоб навіки сум твій зник,
Розвіявсь по полю.
По семи степних вітрах,
Аж до краю світу.
Нехай щезне сум і страх,
І кане у літу.
Квітни, квітни, Україно,
Калиновий раю.
Я, та вишня, я – дівчина,
Вічний мій розмаю.
Світлая моя світлиця,
Багатая, як земля.
Вірна діва – лебедиця,
Дана доленька моя.
Україно, цвіт калина,
А не край ти поля,
Найвродливіша дівчина,
Назначена доля.
Не тополя ти, край поля,
А калина саду.
Ти, назначена, як доля,
Весна листопаду.
29.04.2007
Любов Павлюченко
Кіровоград
ID:
267074
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 26.06.2011 10:02:41
© дата внесення змiн: 26.06.2011 10:02:41
автор: Лобов
Вкажіть причину вашої скарги
|
