Отаке життя-буття…
Звідкіля вони взялись?
І не знаєш до пуття:
Чи жили такі колись?..
Раннє сонечко сміється,
Проміннячком сяє,
Соловей в садочку в’ється,
Новий день вітає.
Вітер кублиться у вербах,
Десь кує зозуля,
На стовпі тріщить лелека,
Діточок годує.
Раптом в небі – клин гусей.
Весело гелгочуть:
Прилетіли до дверей,
Десь присісти хочуть!
- Ой, рідненькі, що це, що це?
Де поділись лісосмуги,
Що росли обіч дороги?
Мов зрізало плугом!
Ще колгоспники садили,
(В царстві вже, небоги!)
І дубочки, й клени… Сила!
Як в раю дорога!
Бува,сядеш у тіньочку…
Захищали й взимку.
А тепер – одні пеньочки…
- Все пішло до ринку!
Був Господар ще при владі,
(Десь прибивсь з Донбасу!).
Він багато дав тут ладу,
(Фат не гаяв часу!).
- А завод цукровий де?
Навіть німці не згубили!
- Комусь вигідно, що йде
Цукор з Аргентини!
- А що це за панорама?
Чи гуляв тут землетрус?
- Це у нас життєва драма…
Винний – пан Господар-хлюст.
-Що за дивний-дивний світ?-
Впали гурт сльозин.
- Дай хоч ти, лелеко, звіт:
Де подівся магазин?
Всім селом тут будували –
Кооперацією звали…
- Так Господаря ж сини
Кооперацію змели!
Тепер бізнес… Ти відстав:
Хто украв – багатим став!
В кого ж очі не скляні –
Служать їм.
- Скажи мені:
Розіграв ти, чи жартуєш?
- Зачекай, не те почуєш…
Прочитаєш вісті з Ради –
Скажеш, що в країні зрада…
… А хмаринка в’ється, в’ється,
Зверху сонечко сміється:
Наче все так і було…
Тож, чому таке село?
Колись біле, чепурненьке
І веселе… Що це, ненько?
Цілі вулиці руїн!
Де будівлі – лише тин…
А земля – масна, родюча, –
В будяках лежить колючих…
Скільки билися за неї!
А тепер… Затягнуть шлеї!
- Цю земельку той придбає,
В кого сорому немає.
- А селянин? – Кожен знає,
Що його тепер чекає…
Здогадались? Так-таки:
В цих гаспидів батраки!
Не про це Тарас казав?
Заповіт ще дурням склав…
Говорив і про Росію…
(Він брехати не уміє!)…
- Тоді правду де шукати?
- До Європи повертати!
Там – неправді перепони,
А для правди – всі закони!
І давно вже в тих народів,
Знай, корупція не моді!
- Скільки жил сталевих дроту
Не пускають нас в Європу…
- Лиш спесивий отаман,
Що приміряв ледь жупан
З королівського плеча,
У «багнети» зустріча
Навіть думку про Європу.
На кордон накинув стропу:
- Що там Прага, чи Софія?
Нам яка на них надія?
Дух свободи? Балаган!
Не такий я отаман?
Я не винний - кожен знає:
Це Вона! А як кусає!
Переверне знову долю,
Тільки випусти на волю!
А її чомусь, (не знаю!),
Вся Європа захищає:
Демократія… Свобода…
Перепілка для народу…
Лондон… Прага… Брюссель… Бонн…
Забере та пташка трон!
Тож сидить нехай. І грати
Не дадуть мій трон хитати.
- А Європа?
- Хай валує,
Побурчить – і пил вгамує.
Перепілочка ж і Коп
Нам страшніші ста Європ!
- І дивуємо Європу:
То лице туди, то… спину.
Отаман наш – екстра-клас:
Все вирішує за нас.
От пани й розперезались,
Що ми в дурні затесались:
Голосуємо всі справно –
Ті – за гречку, той – за сало.
А вони собі жирують.
Продають, «прихватизують».
Ще й земельку продадуть,
(Поміж строчок – ВІДБЕРУТЬ!).
Непокірних – вмить за грати!
(До керма хотіли стати,
Щоб народ весь об’єднати!?!).
Пийте, їжте – і в хлів спати!
Скляноокі ж багатіють…
Наче привиди, чи тіні…
Доки шельми руки гріють,
Криза швендяє в країні.
І – не сорому, ні муки,
- Та все: «Не крали наші руки!»…
Як наче бісові круки,
Чи ненаситні хробаки!
-А люди – що ж, сидять, мов тіні?
Чому вони такі покірні?
Тягни до кручі, роздягай,
В ярмо волове запрягай…
Не те пани – все на віки,
Їм все потрібне, все з руки:
Ліси, поля, річки, луги.
- Невже вкраїнці? – Вороги!
Стирають мову і культуру,
Під себе – суд, прокуратуру,
ОМОН, закони,СБУ,
Офшорні зони і тюрму.
А хто країну будував,
Той у будову закладав
Серце, душу, пам’ять, мову,
Україну давню й нову.
Через те ми і багаті:
Є в нас будні, є і свята,
В кожнім слові – вічність бродить,
В нашій мові – пращур ходить!
А вони – взялися звідки?
Із пітьми Аїда свідки?
Розікрали, зруйнували,
Матір сиву розіп’яли…
О, гордий люде, схаменися!
І пильно-пильно придивися:
Не до джерельної криниці,
А до могили тягнуть ниці*!
Тож, Перепілки судний строк –
Це вже останній нам урок,
Бо Україну ми не зрадим –
Не віддамо гаспидам Раду!
Шановні пани-депутати,
Годі в кріслах штани протирати.
Ми довірили вам не руїни!
Запитає народ України…
*Ниці – негідні, підлі, ганебні
ID:
296091
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.11.2011 15:57:44
© дата внесення змiн: 26.11.2011 15:57:44
автор: Дмитро Юнак
Вкажіть причину вашої скарги
|
