Відболіла осінь журавлями,
Відцвіла вже сяйвом хризантем.
Під сьома осінніми вітрами
Золотом відплакав старий клен.
В небі сонце свічкою світило,
Пробивало ледь густий туман.
А під кленом,що розкинув крила,
Думу думав сивий ветеран.
Пам’ять знов з асфальтом шепотіла,
І дощем змивала пелену.
Повела КамАЗи по Сибіру,
Підіймала на «захарі» цілину.
Їхала вночі на перевали,
В ті степи, де не літав і птах:
Йшов туди, куди дороги звали,
Та Вітчизна вказувала шлях.
Шумить асфальт для нього без упину,
А пам»ять знов жариною пече,
Як тільки вчує запахи бензину.
Нікуди вже від цього не втече.
Колего мій, не забувай дорогу!
В твоїм житті – великий зміст.
І з гордістю, до вічного порогу
Носи ім’я святе – АВТОМОБІЛІСТ!
