я - жінка в пісках, полонянка твоєї спеки.
верблюдів байдужих у сторону відведи.
не буду чекати, до ночі ще так далеко.
не буду просити ні милості, ні води
я вдячно цілую сахару твоєї шкіри,
і цукром коричневим тане у роті рай.
я тільки міраж, я не вічна... ти в мене віриш?
твій піт на мені, зупинися, не витирай.
як тільки бажання схолоне під паранджею,
завиють вітри, не шануючи спокій твій.
пісок поміж пальців, у горлі пісок... невже я
та жінка, що здатна приборкати буревій?
швидким скорпіоном торкнешся мене, а далі
від ран лікуватимеш. крикне самотній птах.
промчить поміж нас чи по нас відчайдушне раллі,
і я переможно загину в твоїх пісках.
Юлія Шешуряк Жінка в пісках
Усю обцілую сахару твоєї я шкіри,
На смак ти, коханий, як вата цукрова, солодкий.
І у паранджі не зречуся своєї я віри,
Бодай у мінареті заперли на три колодки!
Аби не було ні верблюда, мій любий, поблизу,
Стерплю я усе: буревії піщані і спрагу.
Розпалю багаття з верблюжих колючок і хмизу.
Запахне пустеля борщем українським відразу.
Наваристий борщ будеш їсти швидким скорпіоном.
Твій піт на мені поступово почне висихати.
Розквітну в пустелі отій ароматним піоном,
Здійму паранджу і... поволі до рідної хати. ;-)))
2011