Зі святом вас новорічним і чудесним! Хай здійснюються найдивовижніші ваші бажання! З Новим роком, наші шановні читачі! Дивна небувала історія від Тетяни Луківської.
Новорічна казка
Ялинка вже понад тиждень висвічувала новорічним сяйвом. Яскраві і різнокольорові вогники своїм дивним світлом малювали новорічну казку. В повітрі тихо пролітали синьоокі сніжинки, додаючи до вечора ще більшої дивовижності. Наступає Новий 2012 рік. Всі передноворічні вечори були, по-справжньому, чарівними і непередбачуваними.
Млада любила такі прогулянки. Зазираючи у небесну височінь, висвітлену ялинковими вогнями, вона мріяла про казку. Наснагу, радість на всі дні наступного року вона черпала саме тут, в переддень свята. Так було раніше. А сьогодні дівчина сумувала. Вперше за багато років вона зустрічатиме Новоріччя сама. Горда, незалежна, гонорова дівчина не признається подругам, що її безмежне кохання розсипалося, неначе і не було три щасливих років. Їй не хотілося згадувати ні незвичайного знайомства з Юліаном, ні їхнього безмірного кохання, нічого. Все завершилося так банально, як і у всіх, здавалося б, щасливих коханців. Зрадою! Маленькою, тихою, нікчемною. Від якої перевернулося все навколо і стало невпізнанно непривабливим. Хіба таке розкажеш подругам, які заздрили їхньому, тоді так здавалося, великому і безкрайньому почуттю.
Хотілося святковості для зустрічі Нового року і Млада вмостилася у галасливий натовп поруч з ялинкою. Вона розглядала ялинкові прикраси, дивуючись розкішшю лісової красуні. Колись теж вірила у новорічні чудеса, в доброго Діда Мороза, з радістю чекала здійснення своїх бажань, які заздалегідь чітко виписувала в листі до казкаря. І бажання здійснювалися. Тепер вона знає кому завдячувати за те. А тоді давно на посміх однокласників – семикласників вона останній раз щиро розповіла про новий подарунок Діда Мороза і щиро лила сльози, захищаючи чарівника від образ. Надалі вже не розповідала, що подарунки все ж приходять з далекого синьогір'я. Просто любила це свято і порушувати його не дозволяла нікому. Завжди бережно ставилася до новорічних подарунків, їй здавалося, що вони справді чарівні. І зараз вірить, що чудеса бувають. Їх тільки потрібно заслужити. Вона не змогла. Юліан перемайнув до найкращої подруги. Саме їй найбільше довіряла і сповідала про свої почуття. Розчарування і апатія обхопила Младу. З того найважчого дня вона залишилася наодинці з собою.
Роздумувати заважав якийсь галас. Весело сміялися дівчата. Озирнулася, чому ж? Їх розважав, переодягнений в костюм Діда Мороза, високий чоловік. Це нецікаво. Вона не вірила в таку гру. Млада відвернула погляд на казкову ялинку.
- Чому ж не вірите? - З-за плеча хтось тихо перепитав. - Я справжній. Я Дід Мороз.
Навіть посміхнутися не хотілося дівчині таким невдалим був жарт псевдо Діда. Відвела погляд.
- Ось візьми, дівчино. - Дід Мороз простягнув гілку червоної троянди. Сьогодні в мене тільки червоні. Жаль, що не твої улюблені рожеві. Млада здивовано глянула на чолов'ягу. Про що він говорить. Так вона любить рожеві квіти, але це не означає, що він чарівник. Можна просто вгадати.
- Отак, квіти серед холоду та ще й не мій колір. Ні, не догодили. Ви ось дівчатам
віддайте. Вони й повірять, що Ви справжній. А я не вірю, - відхилила руку Млада.
- Жаль, але саме Ваше бажання виконую: квітка посеред зими в Ваших руках. Хіба не про це Ви щойно думали, чаруючись ялинкою.
- Ні, не про це, Діду Морозе. Та й голосу б Вам трішки гіднішого. Занадто писклявий . Дідусь вийшов, - вже й собі посміхнулася Млада.
- А я його син, - розсміявся Дід Мороз. - А троянду візьміть, - вже серйозніше проказав Веселий Дідусь, втиснувши в долоню квітку. - Справжня рожева у Вас буде в новорічну ніч від майбутнього коханого, - проказав, вмить зникаючи. «Діла!», - прошептала Млада ошелешено. Чи не в казці вона сьогодні, адже чудеса вже розпочалися. Відійшла від ялинки, притискаючи гілочку до грудей. Змерзне ж. Нічний холод все посилювався. Йшла вечірнім містом, роздумувала. Стоп! А я ж справді сьогодні думала про троянди, коли зустріла дівчину, яка несла їх у великому букеті. Так, тоді і виникла «мисля», що мені хіба б одну і від коханого. Таки вгадав дідуган про мої думки. Чи ж чудеса, чи «розводить» мене хто?. Ну, справді смішно з самої себе. Замерзла рука, що несла квітку. Тільки що це? Де ж троянда? Млада тулила до грудей просту галузку. Суха гілочка, яких повно під ногами біля придорожніх дерев. То це ілюзіоніст мене дурив, а я в чудеса повірила. Знову хотілося плакати, як колись у дитинстві. А казка була так близько, посміхнулася до себе. Ну от вже й веселіше. А то ще й коханого чекала б під Новий рік. Сама, сама буду у себе в гостях.
Гостинці Млада збирала до столу ретельно. Сама ж собі. Виставила все улюблене, одягнулася в найкраще, враховуючи що надходить Рік Дракона. Отож і розмальовка повинна бути відповідна. Збиралася у новий рік впевнено. Багато потрібно виправити та й розпочати його б гідно, роздумувала. Ховала думки про самотність у клопотаннях біля столу. За вікном галасувала сусідська молодь. Веселе все ж таки це свято, для всіх. Хвилини спливали швидко. І чим їх ставало до початку свята менше, тим, чомусь, сумніше дихала її душа і тихіше билося серце. Себе не обдуриш. Бо коли у таке радісне і незвичайне свято ти сама, значить щось не так. А що не так,? Ні! Не буде вона сама зустрічати свято. Взяла до рук бокал, підійшла до вікна. Ось до цього гурту молоді і приєднається. Разом з ними запалить бенгальський вогонь, рвоне у небо салютом, весело засміється, вип'є келих шампанського. Новий рік задзенькав 12 разів всіма годинниками країн, які разом зустрічали новорічний прихід. Гурт галасував ще півгодини і посунув до когось в домівку відігрітися. Ще через хвилин 20 притихло все, наче перед якимсь вибухом. Звичайно, це ж зустрічаючі рвонуть зараз на вулицю. Ситі, розвеселені, гулянку розпочнуть на снігу. Завжди так було.
Млада дивилася на сніжок, що тихенько білим килимом прикривав землю. Подвір'я перетворювалося на велике поле. Гарно, й собі потішилася. Але що це? На чистому, білому роздоллі лежав дивний предмет. Так, малишня щось важливе забула, а завтра буде горювати за втраченим. Пильніше вдивилася, не впізнати, далеко. Чомусь повело до дверей, одягалася поспіхом. На східцях вже летіла. Що жене її, зупиняла сама себе, а кроки ставали все швидшими. Підлетіла до загубленого і остовпіла. На снігу лежала довга красива рожева троянда. Схилилася над квіткою, може знову галузка суха. Ні справжня. Так і сказав Дід Мороз, що буде жива. Але помилився ти, дідусю. Ніхто мені її не дарує, сама знайшла. «От тобі і чудеса!», - промовила вголос і засміялася. Просто хтось загубив, а я…
- Це для Вас, - почула голос за спиною. Озирнулася.
- Чому для мене? – механічно перепитала, отетеріло вдивляючись в обличчя молодого чоловіка.
- Тому що Ваше вікно було, мабуть, найсумніше. А в ньому красива і печальна жінка. Так не повинно бути в новорічну ніч. Дід Мороз і постарався.
- Так вже й печальна, і особливо це видно у далекому вікні, - іронізувала, опанувавши себе Млада.
- А я про Вас все знаю. Дід Мороз розповів ще у дитинстві, – весело засміявся
незнайомець. Млада тримала у руках квітку, не знаючи, що з нею робити. Жартів вона не розуміла, але чомусь і її серце почало потихеньку посміхатися. Щось далеке і рідне реготнуло разом зі сміхом чоловіка.
- Младо, невже не впізнала мене? - стиха запитав, підійшовши ближче до жінки.
- Сенько, ти!? Та хай тобі, де ж ти взявся, з яких доріг? - здивовано зазирала до
височаня. Посміхнулася сама до себе. – Ти Дід Мороз!?
Семен підійшов до Млади, обняв за плечі.
- Ну, здрастуй, однокласнице. Нарешті знайшлася. Дід Мороз і моє бажання здійснив. А ти що вже не віриш у чудеса?
- Ні, я і зараз вірю, адже збулося моє бажання мати троянду, – щиро засміялася
Млада. От тільки прокол вийшов з червоною. І жаль, що вона ще й сухою гілкою виявилася... Видно, квітку подарувати слабо навіть чарівнику?
- Вибач, будь ласка, Младо, Дідуся. Адже ця вже справді лише для тебе. Отож, ми разом вітаємо тебе з Новим роком!
Сусіди, гості посунули на вулицю, загаласували, дзвеніли у небо салютами, та їх не чули і не бачили Млада і Семен. Вони розповідали один одному наперебій історії зі свого життя, обмінювалися новинами, згадували минуле … і говорили, говорили, аж поки геть не замерзли. Вікно у квартирі Млади сяяло до ранку. Вона зустрічала Новий рік, новий день не сама. На столику у вазі горіла ніжним квітом рожева троянда, знак нового почуття, яке запломеніло, аби розгорітися. Зазираючи в закохані ще з дитинства красиві і щасливі очі однокласника, Млада подумала: «Як добре, що є на світі Дід Мороз, троянди… і кохання.
Тетяна Луківська
ID:
303821
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.01.2012 01:47:04
© дата внесення змiн: 03.01.2012 01:48:41
автор: Тетяна Луківська
Вкажіть причину вашої скарги
|
