Натчуть з павутиння ткачі-павуки
Сріблясті шовкові заплутанки-сіті,
Щоб роси ловити з туманів досвітніх.
А як позбирати минулі роки,
Що сивим туманом розлились по світу?
Напевно, лиш спогади в сіті вірша
Відлунням прожитого ляжуть неспішно.
І буде радіти з улову душа,
Що стала на кілька відсотків добріша,
Чужим перемогам-звитягам утішна.
Рівня павуку, росяному ловцю,
Літа, як тумани, у сіті арканю,
Та росами плачуть ранкові тумани.
Все ж мрію здійснити задумоньку цю –
Зловити минуле, далеке, оманне.
Останню надію тчуть вправні ткачі.
І вітер їх сіті по світу розносить.
До віршосплетіння я кинувсь вночі:
Там спогадів перли – невпіймані роси.
Просіть-
не просіть,
розказав
вам
про сіть,
Про долю поета- ткача- літолова,
Що знову римує у ніч сивосову.
І знову блаженно всміхається світ,
Що тихо здурів від продажного слова.
