(не автобіографічне)
Ти плачеш тихо у кутку і просиш Бога,
Щоб не верталася сюди моя дорога.
І, мокра оченят блакить Надійки –доні…
Сьогодні радість і любов тут в забороні.
Ще вчора ми були сім’я… Я – оступився.
Помстилась ти… Не раз, не два…І я завівся.
Гіркої зради чорний крук розправив крила,
Замлілі вмерхли почуття. А знов… не сила.
Війна безглузда із образ, була невпинна.
Слова скінчились – розійшлись… Та в чому ж винна,
Донька, що дивиться на нас і тягне руки?
Нащо кровиночці малій сирітські муки?!
Як, в оченята голубі, тепер дивитись?!?!
Не можу! Краще вже мені у них втопитись.
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так. Я як бачу таких дітей у школі, серце щемить. Вони, мов сліпі цуценята шукають сімейного тепла у вчителів, однолітків... Дуже сумно. Дякую кумасю!!!
Діти завжди страждають найбільше через скандали дорослих... 
Адже вони такі вразливі і наївні. 
А дорослі в свою чергу поводяться безвідповідально. 
Померхли - згасли. 
