Жила-була в цьому великому та страшному світі Сирітка. Багато років вона жила-бідувала, та все терпіла мовчки. І була вона така гарнесенька-чистесенька, бо постійно сльозами вмивалася.
Дуже часто у Сирітки виникали запитання:
- І це називається "життя"? А де ж Любов та Радість?
Спитала вона у людей:
- Люди, чи задоволені ви своїм життям? Чи є у вас Любов та Радість?
- Так, так,- відповідали люди, - ми задоволені своїм життям! Бо у нас є Земна Куля! Ділимо, як нам заманеться, добуваємо все, що нам подобається. Хазяйнуємо! І від цього у нас велика радість та любов!
- А мені, - сказала Сирітка,- потрібен лише промінчик маленький, але щоб він завжди зі мною був.
- Та ні,- розсміялися люди,- такої крихти у нас намає!
І заплакала Сирітка. Як довго та гірко вона плакала. А потім, щоб висушити сльози, вона повернулася до СОНЦЯ. А СОНЦЕ РОЗУМНЕ, відчувая щире бажання Сирітки зрозуміти Істину Буття, послало до неї СВІЙ СОНЯЧНИЙ ПРОМІНЬ - СИНА СВОГО РІДНОГО!
Сирітка вклонилася СОНЦЮ РОЗУМНОМУ і сказала:
- Дякую Тобі, ОТЧЕ НЕБЕСНИЙ! Є тепер у мене той промінчик маленький, який став таким великим, що всю мене заповнив! І живе тепер в мені і ЛЮБОВ, І РАДІСТЬ!
- А як же тебе звуть, люба? - спитало СОНЦЕ РОЗУМНЕ.
І відповіла Сирітка: - ДУША.
2000
