Час змін пролунав тоді,коли місто спало. Раптово і грізно,як перший грім.
Час змін! Час змін!
Летаргія суспільства викликала такі бажання.
А я не люблю зміни.
Відтоді всі про це тільки і говорили. Тішили себе і годували мріями. Вірили в «час змін» більше,ніж в Христа. Жінки міняли імідж, чоловіки міняли жінок.
А я сиділа і мовчки споглядала на цей фарс. Коли я сказала, що не люблю зміни, то всі окидали мене гнівним поглядом, повним зневаги і люті.
Для більшості я була новоспеченим зрадником.
Зрештою, мода – унікальне явище. Вона у всьому. «Час змін»- це чергова мода, нова колекція, зміна іміджу життя, влади, зокрема.
Через місяць почали скидати колишніх лідерів. Так швидко, як дерева перед зимою скидають листя.
Найцікавіше,що про час змін вперше вигукнув якийсь невпевнений молодик. І взагалі,ці невпевнені молодики місцем для самозросту завжди обирали політику і мистецтво. Бо найдієвіше. Обоє ідеалізують образ, змушують маси закохуватись у собі подібних. Тільки політика несе за собою слово, яке людина усвідомлює наприкінці свого життя, в останній свій подих.
Тож всі готувались. Час змін! Час змін!
Лозунги, мітинги.
Кардинальні перевороти.
Зрештою, молодика застрелили під час палкої промови.
Відтоді про час змін помалу перестали говорити. Час тих змін не мав людського втілення.
І все.
Настав час розчарування.
А для мене настав час змін. І він мав прекрасне людське втілення. І прекрасне ім’я. Я палко любила той «час».
В його очах я бачила своє найкраще відображення.
То був час, коли обійми двох означали лише одне. І я прошепотіла ці слова на вухо: «Час змін! Час змін!».
Для світу не відбувся, а в мені загорів.
