Приїхала, скосила порожнину -
Пустого місяця холодний відблиск мрій…
Спустошеність накрила самотину,
І огортає вічність, як дитину...
У вічність пустота зриває політ свій…
Так хочеться весь світ заполонити...
Але для чого ці пусті слова,
Що буцімто так хочеться радіти,
Життя вітати - бо його ми діти...
І мудрість предків віддано хранити,
Як мудрість втілює в собі сова?..
Чому усе зациклено, затято?
Чому обмеження - мов пояс -
підтримують дихання та життя?
(але і стримують?)
І не роздягнешся від правди –
Вголос
Не виразиш ти опір
Буденності й фіговості буття!
Ніхто не в змозі знищити алмаз…
Те, що ідеальний має зріз
Та ідеальний скіс…
Стереотипи не злама ніхто – як взятку
Беремо радість від життя…
А радість – що? Хвилинне маяття,
Що в серці кривд й образ заштопує
Барвисту щільну латку…
