Які дурниці – тиша,
Що ти маєш?
Невпевнено голівкою хитаєш,
І без надії в мріях мариш?
Герой втомився чути гамір,
Скрізь сльози, біль і сподівання.
Лишилося одне бажання:
Побачити, як гасне лампа…
А що, як раптом все живе –
Вікно, стільці, карнизи, двері
Тебе втомили навіжені.
І навіть сон – не сон тобі.
Лице твоє не червоніє
Для зграї мертвяків живих.
Затулиш вуха, замкнеш душу.
Я чую крик твій –
Він разючий…
Розплющиш очі, бачиш небо,
Життя продовжує свій крок.
Душа готова, струни грають –
Він знову йде поміж людей.
