Зневірилась,залишилась самотня.
Одна на лезу довгого життя,
Ключі від серця викинула в море-
В реалію суворого життя.
Вона не знала,що її чекає,
Ішла-не так,немовби на війну,
Шукати те,чого давно не має,
Того,що заховалось в таїну.
Вона шукала нитку дружби в полі,
Не тої фальші,що завжди була
І не хотіла існування болі,
А щоб мелодія її жила.
Без дружби важко,і вона це знала,
Але зреклась усіх хто дорогий,
Хто був таким-тепер уже зів'ялий,
бо коли важко було-відступив.
За дружбу вона повністю розбилась,
І серце в неї каменем болить,
А дружба та-вся фальшю продимілась,
і в плині часу швидко догорить.
Немає совісті у тих за кого плаче,
У них є горда видута пиха,
Яка вбиває серце те гаряче,
І залишаються пусті слова.
Вона не може просто існувати,
Вона шукає компроміс життя,
Вона ще вірить:"Дружба того варта!"
І йде на все,щоб мрія ожила. ІіЇїє
