Лишили на руках моїх
парчу,
де кожна ниточка -
веде до серця…
Пригадую Ваш дотик і...
мовчу,
до щему тихого...
Мовчу..
Одверта...
Сповідую
наближення дощів,
зігрітих спрагло, щоб
Іспанка-осінь
багряно
розвітрИлила поділ,
вінком кленовим,
притрусивши коси..
***
Заманює
притишена хода
у двері кованого часу.
Буде -
найкращою
порою саме та,
яка любові
не остудить груди…
Чуття мене не підводить. Ви прекрасний поет! Спасибі за те, що ви є. Талант адже це не стільки пафосно звучна зірочка, це краса душі людини. Читаєш, милуєшся і хочеться жити.
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно чути Вашу думку і Вашого чуття позитивне підкріплення на мою адресу
Вдячна щиро
Така уже природа наша - прив`язуватись до подій, пір року, сонця, вітру, зір, почуттів. Рук у протилежному напрямку часто викликає подив і нерозуміння.
Мольфар тут розмірковував над сказаним і грівся у променях Ваших спогадів.
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зв`язок настрою, внутрішнього світу людини зі змінами в природі - це як імпульси єдиного кровообігу...
Події наші, напевне тому найчастіше асоціюємо із природніми рухами (схід сонця, дощ, цвітіння...)
Дякую, за продовження теплої думки