Похилилася додолу молода тополя,
За що їй безталання та зрадлива доля?
Так і моя голівонька низенько схилилась,
Дня нема такого, щоб я не журилась.
Покохала щиро, вірно полюбила,
У тому коханні була я щаслива,
Тільки не довго весна квітувала,
Сімейного щастя я не пізнала.
Серденько рветься від туги і жалю,
Долю свою кожен день проклинаю,
І вроду я маю і руки робочі,
Щире серденько і лагідні очі.
Де дівся твій розум? - скажи коханий,
Ти був для мене такий жаданий,
За що зрадив нашу любов,
Що ти в горілці, милий, знайшов?
Життя минає в одній тривозі,
Знову ти п’яний ідеш по дорозі,
Тверезого батька діти чекають,
З сумом на тебе вони поглядають.
Навіщо своє життя так губити?
Невже немає чому радіти?
Радій же сонцю, погожій днині,
Радій усій своїй родині.
