Ой, Правдонько – правдо,
Де ти поживаєш?
Де твоя родина?
Де ти спочиваєш?
Ми тебе шукаємо,
Та знайти не можем;
Мабуть на цю справу
Ми життя " положим".
Ходим по конторах,
По судах ми ходим,
І по радах також –
Та знайти не можем…
Де ж тебе шукати,
Ти, рідненька наша?
Підкажи нам сірим,
А ми вже розкажемо
Іншим українцям,
Які також ходять Від суда до хати;
З хати до контори;
Та незнають,бідні,
До якої пОри…
Отак ми з дочкою
Шукали ту правду,
І прийшлось потрапить
В Богуславську раду…
Там з нас посміялись,
І знущались грубо;
Думали: ми тут – же
Та і дамо дуба.
А ми не злякалися
Зовсім того сміху;
Та й живі зосталися,
І пішли без спіху.
Думаєм: ще довго
Тепер жити будемо,
Щоб повідать людям
Про знущання грубе.
Ну, а де ж та Правда?
Де ся спочиває?
Кажуть баби в церкві,
Що її – немає…
Кажуть, в ясну днину
Думала білити,
Свою ловку хату
Стала чепурити.
Узяла драбину,
Вилізла під стелю;
Та вітер повіяв,
Узяв за кудЕлю…
Тут Правда й упала
З тієї драбини;
Вбилася та Правда
За ясної днини.
А, нині настали
Деньки вже темненькі,
Бо не має в світі
Вже нашої неньки.
Ой, Правдонько – правдо!
Що ж ти наробила?
Нащо ти сиріток
Своїх залишила?..
Де ж тепер шукати
Тебе в Україні?
Мабуть за кордони,
У світи полинем.
…Поїхали діти…
Та там і зостались –
Мабуть, чужа правда
Забезпечить старість.
Ну, а ми тут будемо
Усі сиротинами;
Мабуть вже на ТОЙ СВІТ
ЗА НЕЮ ПОЛИНЕМО…
(11. 07. 2008 року).
знепритомніла - не вбилась правда моя й Ваша. А тим швидко скористались - від очей сховали.Тому-то й відкрили для людей кордони, щоби не шукали тої Правди вдома!
