Він блукав по світу наче вітер
Шукав свою давно пропиту долю
Рятував щастя комбіноване з горем
Яке потім випускав на волю
Його подругою була тиша
Найкращим другом ж був спокій
Його душа була як міська миша
Яка ховалася в каналізаційні стоки
Серце було двигуном щастя
А легені фільтром для смогу
Уява осінню обпадала як листя
На мокру і брудну дорогу
Думки ж були сірі та прісні
Наче вода у сільських річках
Текли по розуму наче старі пісні
Які він через день бачив у її очах
Теплий потік повітря розганяв
Всі емоції з його блідого лиця
З кожним кроком він наздоганяв
Свою долю, як матір своє диття
Уявлення про суспільство були хибне
Він вважав всіх хорошими та щирими
І ніколи не бачив, що від них усіх тхне
Злістю, брехнею, заздрістю та вбивствами
Свій шлях пропитий він так і не знайшов
Навіть обійшовши двічі весь світ
Але він багато нового на собі відчув
І з звихненим розумом йшов через міст
цікаво
