Я живу в той час, коли люди соромляться проявляти любов. Просто черстві серця зараз в моді. З одного боку нас важко вразити. Взагалі-то нас дуже важко вразити. Тепер вияв тепла і доброти – все одно, що привид минулого. Просто надто це незвично чується. Мало істини зараз чується.
Люди вдосконалюються технічно, вбиваючи гуманітарний, духовний розвиток. Я часто думаю про те, що ж залишиться нашим наступникам? Винаходи, що «полегшують» життя, нові прилади, хворе і беззмістовне мистецтво? Лише це.
Я не міст, я не ціль, я – ніж. Ріжу по скронях власної свідомості в надії, що звідти виллється суть. Разом з цим ріжу душу. Зате люблю поночі рахувати шрами (допомагає засинати).
Не знаю, що буде далі. Надто ми живемо сьогоденням, щоб вірити в світле майбутнє. А хто живе лише теперішнім – не живе взагалі. Здається, мої думки не пасують обличчю мого віку. Але я відчуваю в собі голос, тому говорю. Всі, хто відчуває голос, має право на його вияв.
Всі оди написані, все написане. Лишається лише осмислювати здобутки попередників, смакувати їх, розуміючи актуальність будь – коли.
Лишається лиш тупати по колу в надії, що вирвешся звідти. Але ще ніхто не вирвався. Людство починає вимирати, коли чорніє його душа. Атрофується. Це вмотивовано: будь – що треба розвивати, якщо ж цього не робити, то вихід один – кінець.
Смерть приваблює мене вічністю. А що приваблює смерть? Надмірне життя, гріховність? Як саме вона обирає нас?
Нічого достеменно не відомо. Надто багато таємниць обтяжує людину. Тому вона й ходить по світу, обтяжена нещастями, зайвиною речей, беззмістовністю вчинків і дій. А ще людина надто обтяжена своїм буттям. Через це не помічає ближнього, що волає про допомогу. Чому не робити щасливими один одного? Нащо дозволяти своєму болю їсти тебе? Ти ж знаєш, що він ніколи не насититься.
Але щастя – це острів недосяжності. І єдиний шлях до нього – жертва, офіра. Бог за наше життя віддав єдиного сина. Ми ж для щастя ближнього не можемо віддати свого вільного часу.
Я не міст, я не ціль, я – ніж. Я маю голос, який ріже мене ножем по скронях власної свідомості, даруючи важливість розуміння більшого.
27.01.13
