Десь в далечінь пливуть слова
І розривають чиюсь душу,
Їх сила й досі ще жива.
Ціною щастя лиш порушу
Той гіркий біль скорбот і втрат
Розвіється, як попілець
І серця стукіт, мов набат,
Підкаже, де прийшов кінець.
Полегшення від аспірину
У пеклі нам вже не знайти,
В скрутну, лиху, важку годину
Молись Ісусу й далі йди.
Не озирайся на пів шляху,
Як те зробив колись Орфей,
Тоді зазнаєш лише краху
У склі задуманих ідей.
І хутко підіймись з колін!
Бо ти не блазень і не раб!
Не відбивай катам поклін,
Залежний від чужих похаб.
Лиш подивись життю у вічі,
Воно підкаже вірний шлях,
Ніколи не приходить двічі,
Його буття – в моїх словах.
