Піднялась рано, швидко вмилась,
Дітей швиденько побудила,
Нагодувала, одягнула,
Про чоловіка не забула –
Бігом шкарпетки подала,
Краватку міцно затягла,
Налляла кави, ледь надпила,
І на роботу полетіла!
Та ще забігла в магазин:
Купила хліба, ковбаси,
Кіло картоплі, літр сметани,
Яєць ще солі на останок,
І ледве встигла, в краплях поту
Все – вже прибігла на роботу…
Відпрацювавши свою зміну,
Ледь піднімаючи коліна,
По сходах до дверей дібралась
Додому ледь прителіпалась…
І тут не в змозі вже присісти -
Потрібно готувати їсти.
Швиденько діти обступили:
З малим, щоб віршика повчила,
А старший бреше щось про двійку,
Що не права ту була вчилка,
Що він нікого там не бив,
Він – однокласника провчив.
Ось чоловік прийшов з роботи.
Сказав, що зморений
Й не проти
Лягти він трошки полежати,
Але щось хоче пожувати…
І зашкварчало, зашипіло,
Її по кухні закрутило!
Нагодувала, напоїла
Дітей бігом поклала спати,
Сама у ванну полетіла
Замочену білизну прати.
Аж тут з’явився чоловік.
Сказав, що треба совість мати…
У відповідь ледь усміхнулась
Йому сказавши: «Я швиденько!»
У дзеркало лиш озирнулась:
«Яка ж я «гарна» Моя ненько!»
Наскоро вмилась, розчесалась,
До ліжка ледве вже дісталась…
Вже чоловік звичайно спав,
І мабуть бачив сон десятий.
Лягла нарешті спочивати,
А завтра ж рано знов вставати…
У сні їй снилось – вона бджілка
Кружля над квітами в садах…
Яке це щастя бути ЖІНКОЮ!...
Чи може, скажете, не так?
