Як тільки ми вийшли в коридор, переді мною виросла невелика яблуня,а проте багата на плоди. Одразу біля неї з'явилась гойдалка на двох із червоною оббивкоюою. Я сіла на неї, зірвала яблуко та надкусила. Воно було солодким і наче наповнювало душу життєвою енергією. Я усміхнулась і жестом запропонувала Брону сісти поряд. Якщо в кабінеті я була жахливо переляканою, то зараз я розслаблено смакувала райське яблучко, гойдалась і навіть захотілось заспівати. Брон ж був не таким радісним,скоріш навпаки. Було видно,що він хвилюється за мене.
-Іро, ти впевнена, що хочеш жити?
Таке запитання мене спантеличило. Звісно ж,хочу. Хвилину тому ж так і сказала Ісусу Боговичу. Таке враження. що він чекав, що моя думка за хвилинку - бац! - і зміниться.
-Хочу, чому ти перепитуєш? Чи ти содіваєшся, що ні?
-Це буде нелегко. Я маю бути впевнений, - Брон простягнув мені свою велику долоню, я встала з гойдалки, взяла його за руку і він мене повів. Позаду яблуні, як виявилось, були двері. Ми увійшли в коридор з кислотно-зеленими стінами, які були оздоблені ренесансними картинами у золотих рамах. Таке враження, що я в картинній галереї,а не на тому світі, - чомусь подумала я.Від такої думки усміхнулась. А потім знову подумала: "Цікаво,а чи пам'ятатиму я події, що тут відбулись, коли повертатимусь додому? Чи зможу розповісти, які Чистилище,Пекло, Рай?Мабуть,ні.."
Коридор вів все вниз і вниз. Потім з'явились сходи. Тепер замість картин у золотих рамах були такі собі вікна. Ліворуч, як я зрозуміла, було пекло. Воно було схоже на пляж. Тільки замість моря була вогнисто-червона лава, а люди там ходили в шубах. Очевмдно.зняти їх було неможливо. Таке я побачила з одного вікна ліворуч. У другому вікні-картині було купа товстих людей,які стояли біля одного дерева, на верхівці якого був стіл з якнайкращими наїдками. Всі з'юрмились біля дерева, внизу лежала купа відломаних гілок,а більшість із них була в синцях. Очевидно, від маси тіла товстунів гілки дерева ламались, як звичайні сірники.
Праворуч ж був рай. Там було значно менше людей, а проте кожен мав по будинку. Хтось на березі ріки, хтось посеред моря, хтось в лісі - залежно від побажань праведника. всі були усміхнені та красиві.
З обох сторін було багато вікон,а проте, думаю, ліворуч їх було значно більше. Відповідно від прогрішень на землі людина втрапляла у відповідну частину пекла (чи то були такі собі кабінети?),а відповідно до побажань та мрій кожен праведник мав свій куточок в раю.
-Ми йдемо в Чистилище, - пояснив Брон. Довго йшли,допоки не побачили міцних дубових дверей з табличкою "Чистилище". Брон постукав - і вони розкрились навстіж. Перед нами було білосніжне приміщення. Білими були стіни,стеля,підлога, світильники.лампочки - усе. Ми увійшли і з глибини коридору до нас прямувала красива дівчина в білому із папкою відповідного кольору. Приміщення до болю нагадувало лікарню. А у Чистилищі ж лікують душу, як у лікарнях - тіло, - чомусь подумалось мені. Мабуть, так воно і є.
-Я Ольга, ангел Чистилища. Чим можу бути вам корисною? - погляд яскраво-блакитних очей Ольги наче огортав теплом.
-Брон, ангел на землі. А це Ірина, моя протеже. Ісус Богович дав дозвіл Ірині,тіло якої зараз в комі, виправити земні прогрішення,аби повернутись додому.
-Ірино, - звернулась до мене Ольга, - а ви не задумувались над тим,аби після виправлення життєвих помилок відправитись у Рай?
-Мій Рай чекає на мене вдома, - впевнено відповіла я.
-Ну що ж... - замислено сказала красуня-янгол, і почала ритися в папці. - Знайшла!
Вона простягнула мені арукш паперу і ручку. Я взяла і глянула на аркуш. Це був договір. Купа слів дрібним кеглем шрифта і гарнітурою "Таймс", надрукованих золотою фарбою. Поряд була лавка. Я сіла і жестом запропонувала обом янголам сісти поряд. Ольга плеснула руками - і біля моєї лавки з'явився письмовий стіл і ще одна лавка. Я почала читати договір, повільно й уважно вчитуватись в кожне слово. Там було написано, що для того, аби повернутись додому мені потрібно відвідати вісімнадцять різних кабінетів (кількісмь кабінетів = мій вік). У кожному з них на мене чекає певне випробування,і тільки після того, як я справлюсь з кожним з них, я знову зустрінусь з Броном та Ісусом Боговичем і тоді остаточно вирішиться моя доля. Також там було вказано,що кількість випробувань може бути скорочена або збільшена відповідно до моєї поведінки. Прочитавши все двічі (один раз вдумливо й уважно і ще один для того.аби переконатись,що нічого не пропустила), я підписала договір. Брон та Ольга, які сиділи навпроти мене за іншою лавою, уважно спостерігали за мною. Потім Ольга забрала в мене договір та ручку, також підписалась й сказала:
-Я могла б дати тобі ще один екземпляр договору,але він тобі не пригодиться. Тобі туди, - вона показала рукою в глибину коридору, - у кабінет номер три. Успіху тобі!
Ольга та Брон дивились на мене, як дивляться 1 вересня на доньку-першокласницю батьки. Вони усміхались.
-Іринко, нехай щастить. Я завжди поряд,хоч ти мене й не бачитимеш.
Вони взялись за руки і зникли. Я встала і пішла шукати потрібний кабінет. Тепер було лячно. Я справлюсь.
ID:
444757
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.08.2013 15:49:38
© дата внесення змiн: 22.08.2013 15:49:38
автор: Оксана Сова
Вкажіть причину вашої скарги
|
