Прошу – відпусти…..
Не тримай мене поруч….
Не звони…. Не пиши…. Не шукай…
Не дивись мені пильно так в очі
Якби ти знав – чого ти хочеш
Ти мені радість та біль одночасно даруєш
І серце горить…. Ти чуєш… не чуєш…
І рана жевріє, так томно тліє…
І розум тремтить від незнання
А тіло земне, йому лиш бажання
А очі шалені… горять та палають
Жіночі руки, мов востаннє обіймають
Тремтять вуста та щось шепочуть
Блакитні очі жити хочуть
Але лиш мить – і все зникає…
Лиш спогад щастя серце крає…
У залі очікувань більше не буду сидіти
Набридло з іншими тебе ділити
Тебе не буду більше чекати
Я хочу творити й життя пізнавати
Йти стрімко вперед до мети
Тебе полишити та впевнено мчати
Мене тобі більше не наздогнати
Давно ти мене розміняв….
На безліч жінок…. На массу бажань…
Чому ж повертаєшся, мов бумеранг?!
Шукай своє щастя – деінде в устах
В очах не моїх: а в карих, зелених…
В обіймах чужих, не таких вже шалених
Цілуй вуста гарячі та п»янкі…
Шукай серця: нестримні, боязкі…
Без тебе хочу по життю іти
Можливо буду сумувати…..
Але минуле не потрібно доганяти….
