Тікаєш знову від цілунків.
З обіймів геть ти все летиш,
Боїшся, мов смертельних трунків,
Кохання вогнища у серці, що горить.
Палає серце дужче з кожним кроком,
Свідомість в підсвідомості живе,
Ти вперто знаєш, що і з кожним роком,
Любов у серці дужче ще цвіте.
Палає цвітом й аромат дарує,
Чарує піснею й немає каяття,
Від того, що в коханні помирає,
Чиясь на смерть приречена сімя.
Гріхом наповнене життя по вінця
Дароване колись чуття було,
Неоціненним в’яло на узбіччі.
Що прагло юне тіло більш всього?
Роки ідуть, минають дні шалено,
Вже перша сивина стрічає дні,
Ти мов із казки виникла, напевно,
Так доля люто мстилася мені.
І дні летіли в круговерті шалу,
Даруючи польоти в небесах
І ночі, вкрадені, вкривали покривалом,
А дні ховали в кольорових снах.
Минає шал, приходить розуміння
Усе в житті оцінене за нас,
Ти обираєш день між ніччю.
Мені лишаючи самотній страх.
Тікаєш знову від моїх цілунків.
З обіймів ти моїх зникаєш геть,
Ти від гріха шукаєш порятунків.
Сімю рятуєш! Я ж гасну з кожним днем!
