І він покине
Якось усі
Насиджені
З часом місця
І перележані
Шхонки,
Сорочки,
Що нагадували
Гамівні,
Будинки,
Кольору
Мелорі,
Жінок із
Запахом
Осені,
Дітей,
Що просили
Цукерки,
І подасться
Собі
До Дюнкерку,
Щоб переплисти
Далі усіх
Берегів,
Де порвався
Ла-Манш.
І всі говоритимуть -
Наш!
А він, насправді,
Навіть не свій!
По ньому
Пройшлися кохання
І війни:
Колишні дружини -
Колишньо постійні,
Колишні друзі -
Що завжди у тузі,
Колишня любов -
Яка знову і знову.
Колишнє не варте
Складних передмов,
І передмов
Взагалі...
Він якось покине
Всі ці місця.
Скоріше всього,
Навесні.
