28.11.2013* 19:25
Блок "ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕЙКО"
Наприкінці березня мені стало відомо, що моя екс-дружина хоче мене виписати. Я розгубився, бо в такому випадку вже можу стати бомжем не тільки де-факто, а і де-юре. В такому стані і прийшов на роботу до Бориса Яковича Кучера, бо спілкування з цією витонченою та висококультурною людиною завжди мене витягувало із депресійного настрою. Як завжди: ми говорили про архітектуру та про наші образотворчі роботи.
Я вже направлявся на вихід, коли зустрів В'ячеслава - теж архітектор, теж ГАП. Напевно, підзарядка у Бориса Яковича не була сильною, бо Слава запитав:
- Чого такий сумний?
Я і брякнув:
- Екс-дружина хоче виписати...
- Он як? Пішли в хол, поговоримо.
Поговорили. Він не розпитував мене, а розказав свою трагедію, яка мене потрясла.
Дружина, донька. Останнім часом у нього було багато роботи, то він почав приходити додому пізно. Дружина вирішала, що у нього коханка і почала влаштовувати сцени ревнощів. Це привело до того, що він почав спати на дивані в іншій кімнаті. І от вранці він рано встав, ретельно одягнувся, бо треба було іти на зустріч з Великим Цабе, а дружина заходить і говорить:
- То ти вже не любиш мене?
- Вибач, я можу запізнитися...
- Бачу! Он як ретельно одягнувся по-святковому! З краваткою!
- Я дійсно можу запізнитися!
- Ну, добре! - каже вона і виходить.
Через мить заходить з чашкою в руках:
-То ти мене вже не любиш? То мені нема що втрачати! - і випиває зміст чашки.
Мати у неї була стоматолог, то вона і випила рідину, яку використовують у стоматології.
Вона впала. Він викликав швидку допомогу, але все було пізно - вона спалила собі всі нутрощі.
Далі Слава якось стигло говорить:
- За декілька днів до цього було дві події. По-перше, мені приснився сон, що я опинився на зустрічі з двома прибульцями десь в Південній Америці. Вони мені розказали все про Людство і про майбутнє, але при цьому попередили, що нікому не можна розповідати, бо та людина, яка дізнається це, помре. Я вирішив перехитрити їх. Не виходячи із сну, поштовхом розбудив дружину і почав повторювати в голос все, що вони говорили. Вранці - нічого не пам'ятаю, тільки сам факт зустрічі. Питаю у дружини: "Я щось говорив тобі вночі?" - "Говорив. Але я тобі не розкажу, бо не хочу, щоб ти помер!"
Друга подія.
Ми з дружиною зупинилися біля кіоску щось купити. Раптом вона мені говорить: "Ой! Подивись! Через вулицю стоїть видатний хіромант! Всі жінки прагнуть до нього потрапити!" - "Де? Нічого не бачу! А! То це ж Тарас, мій однокласник! Ми з ним на одній парті сиділи. Я його років 10 не бачив!" - "Слухай! Познайом мене з ним!" Перейшли вулицю, я познайомив їх і дружина тут же попросила Тараса подивитися її руки. Той подивився і сказав: "А тепер пішли пити каву!" І ні дружина, ні я не витягли з нього нічого про її руки. Було це за дві доби до її самогубства.
Я хочу познайомити тебе з Тарасом.
Перше, що я побачив, коли Слава відкрив двері своєї квартири, була скульптура красивої жінки у повний зріст із білого мармуру.
- Це моя дружина. Я зробив сам. Друга така сама стоїть на її могилі. То проходь, Тарас вже у мене.
Чайний столик. Я на дивані, Слава праворуч від мене, а Тарас напроти нас на якійсь отаманці. Чай, кава, печиво, цукор, лимон дольками.
Напроти мене сидів приблизно мого віку чоловік, який статурою чомусь асоціювався із ведмедем. Кругле обличчя, але головне - очі. Одне око мало більмо, та дивним було те, що воно то щезало, то з'являлося.
- Не звертай увагу! Це після травми. Я колись був чемпіоном по стрільбі із пістолета. Травма. То розповідай! Я - юрист. Слава сказав, що маєш юридичну проблему.
І я почав розповідати свою опупею. Тарас уважно слухав і не зводив з мене очей. Через деякий час він встав, перебиваючи мій водограй розповіді:
- Все це не суттєве! Виявити тебе із своєї квартири твоя екс-дружина не зможе по закону, сусідка Пилипівна вже мертва (потім з'ясувалося, що так воно і було). Забудь про це! У тебе інші проблеми. Ти був колись Адамом. А тепер маєш останнє втілення Душі на Землі. Звідси те, що багато разів був вже одружений, маєш стільки дітей. І це не вечір. Маєш такі різнобічні таланти. І головне: у тебе є Місія. Треба підводити Підсумок втілень на Землі! Давай завтра зустрінемось, поспілкуємось, бо мені скоро треба на зустріч бігти. А поки що - давайте пити каву!
Так я познайомився з Тарасом Григоровичем Шейко.
Батьки Тараса і Слави були друзями і до війни були наркомами (міністрами, зараз кажуть) в Уряді України. Коли почалася війна, то батько Тараса став наркомом Евакуації. Війна забрала у друзів батьків, а потім і матерів забрав час.
У Тараса мати була ясновидцем, то нічого дивного не було в тому, що і він народився з таким Талантом. У Тараса був Голос з малеча. До того ж, він був/є ментальним хіромантом. Пам'ятаю, що один раз я у нього запитав як це він так докладно розповідає про різних можновладців, якщо з ними не мав зустрічей. "А навіщо?" - запитав він. - "Адже вони всі люблять махати перед телекамерами долонями, а мені цього досить."
Про Тараса Григоровича я можу розказати багато, бо він став для мене не тільки колегою, а і гарним товаришем, хоча це товаришування і мало свою специфіку. Розкажу три історії, в яких ми з ним були задіяні.
ГКПЧ.
Про те, що у Москві відбувся путч, я дізнався з радіо, коли передавали повідомлення від путчистів. Прийняв це байдуже, бо політика мене не цікавила, адже я був повністю зациклений на своїх бурхливих подіях.
Вранці, як завжди, прокинувся, вискочив із спальні, щоб пробігти залом до туалету, адже це відбувалося в майстерні Петра Гончара. Встиг добігти до середини кімнати, коли мене якась Сила різко зупинила. Перед очима виникла картинка: іде суд, за столом судді, вони до мене спиною, а напроти них на лаві підсудних Язов, який був тоді міністром Збройних Сил СРСР. Він виправдовувався, як школяр, по своїм діям.
Це все було так несподівано! Я і про туалет забув. Ледве дочекався 9:00 і подзвонив Тарасу:
- Тарас! Я таке побачив! - і розказав йому своє Бачення.
- Все правда! - сказав він мені. - Мені Сказали, що через три дні все закінчиться. Нам залишається тільки дивитися на це.
Перший президент України.
Пристрасті вирували, бо СРСР явно канал. Я був пасивним. Хоча коли покликав Юра Косенко стати у вервечку Злуки, то я пішов.
Приходжу на заняття зі студентами, а Юра Косенко говорить:
- Пішли, побалакаємо!
Пішли в кулуари, а він починає мене агітувати за Чорновола, щоб він став президентом України, адже вся інтелігенція за нього. До того ж всі опитування говорять про те, що люди за Чорновола! Я киваю головою, хоча і чую, як Голос говорить мені: "Президентом буде Кравчук!".
Дзвоню увечері Тарасу. Кажу:
- Тарасе! Зараз все ніби-то за те, що Чорновіл буде президентом України, а Голос мені говорить, що буде Кравчук. Що скажеш?
- Мені теж Голос говорить про Кравчука. Давай тепер подивимося як це буде зроблене.
І зроблене було дуже красиво.
Горбачов у наступному своєму спічу опоносив Україну і Кравчук в ситуації, коли ходити між краплями стало неможливо і він обрав патріотизм та вільну Україну, що і проголосив у своєму виступі у відповідь Горбачову. Одноразово Чорновіл умудрився таке наговорити у своїх виступах, що переляканий Юра Косенко прибіг до мене, я в цей час вів високоінтелектуальну бесіду із дипломниками, і переполошено запитав:
- Ти ще нікого не агітував за Чорновола? От і добре! Ні в якому разі не можна його підтримувати! Якщо він прийде до влади, то буде громадянська війна! Ти тільки послухай що він зараз говорить!
Що було далі - ми всі знаємо.
Коли ми з Тарасом зустрілися, то він сказав:
- Ну, як? Гарно зроблено, правда?
21:00
ID:
462990
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.11.2013 19:36:38
© дата внесення змiн: 28.11.2013 21:12:14
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
