Стояв десь «беркут» на дорозі,
У холод, у мороз на розі
Тих вулиць, де стояли ми -
Щасливі радісні та на сторо́жі
Від тих, хто наші є брати…
Як сталося таке? О, Люди?!
Що далі в Україні буде,
Коли йдемо́ ми брат на брата?
Чи, матері́ родили вас,
Під маски чорні ті запхали,
Кийки та газ у руки да́ли?..
Невже, не всі ми українці?
Чи, «сталінградні» вбивці – німці?
Як можна руку підіймати
Чи, на сестру, а – чи на брата?
Ми на своїй землі вигна́нці;
Нам залиши́ли пісні й танці…
Та думку й голос відібрали;
Майбутнє в нас давно вже вкрали:
Чи - злодії, а чи – хтось інший?..
Хто йде на нашу землю – той грабує;
Волання наше геть не чує.
Хто ж ми за люди – українці,
Не ймем ладу́ в своїй сторінці?
Чи, геть безсилі, чи – бездухі,
Що влада наша нас не слуха?
Ніби, нормальні руки й ноги,
Та стоїмо ми край дороги…
Лиш іноді ми десь співаєм,
Але, для чого – геть не знаєм!
(09 грудня 2013 року). Л.Б.
Людмила Богуславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
СПАСИБІ, ЩО ВІДВІДАЛИ. ДАВНО САМА НЕ БУВАЛА НА САЙТІ. ЖИТТЯ ЗАКРУТИЛО... РОЗІБРАТИСЯ НИНІ!... ЯК КАЖУТЬ: "ПИСАЛА ПИСАКА, ЩО НЕ РОЗБЕРЕ І СОБАКА" ОТАК І МИ НАКРУТИЛИ - ЗА ГОЛОВИ ХАПАЄМОСЯ.
А це провокатор.Він усім таке пише. 
